Close
Exit

Проект Їречека (Їречківка)

«У латинському письмі здоровий розвиток української писемності знайде міцну опору. Доти, поки русини будуть писати та друкувати кирилицею, у них буде проявлятися ухил до церковно-слов'янщини, а опосередковано й до "російщини". Саме ж існування української писемності буде під знаком запитання».
Йосеф Їречек

latynka-jireceka-oryginal

Найреальнішим перехід української мови на латинське письмо пов’язаний із проектом чеського славіста Йосефа Їречека, опублікованим 1859 року Міністерством культури і освіти Австрійської імперії. За задумом автора, латинізація мала сприяти творенню української мови як сучасної мови завдяки відокремленню від архаїчних церковнослов’янських та нових російських впливів.

В Галичині ідею Їречека підхопив тогочасний губернатор краю граф Аґенор Ґолуховський, на чиє прохання міністр культури та освіти Австрії Леопольд Тун призначив комісію до впровадження ідеї.

Втім самої підтримки проекту з боку одіозного Ґолуховського вистачило, аби в конфліктній Галичині українці вбачили в цій зміні спробу полонізації чи в кращому разі — вираз чеського прагнення до гегемонії серед слов’ян Австрійської імперії.

Противниками реформи були як москвофіли (серед них Богдан Дідицький), так і ті інтелігенти, що висловилися схвально про сам проект Їречека (вже згаданий мовознавець Йосип Лозинський та греко-католицький митрополит Львова Спиридон Литвинович голосували проти впровадження латинки, вважаючи цю зміну політичним та культурно шкідливим для українців актом).

Протести підтримали також інші славісти з Австрії, зокрема Франц Міклошич та навіть тесть Їречека — Павел Шафарик. На закиди щодо невідповідності церковнослов’янського письма новій українській мові, вони пропонували реформувати кирилицю «за зразком Караджича».

Цю хвилю протестів розглядають як «другий спалах азбучної війни». Міністерська комісія забракувала проект (7 голосів проти 2, ще двоє утрималися) і, як наслідок, австрійське міністерство відмовилося від подальшого впровадження латинки, організувавши реформу кирилиці (усунення кількох літер, як-то твердого знака), яку втім також було скасовано 1861 року під впливом критики. (Згодом 1892 року реформу кирилиці в Галичині все ж було проведено, завдяки зусиллям, в першу чергу, Степана Смаль-Стоцького).

Певну підтримку задум Їречека здобув у російській частині України, де його потенціал хотіли використати для зменшення російських впливів. Наприклад, Михайло Драгоманов іноді користувався латинкою і навіть видав 1880 року латинізовану версію «Кобзаря» Тараса Шевченка. Слід зауважити, що драгоманівка (опрацьована Драгомановим реформа кирилиці) дозволяла перехід із однієї системи письма на іншу завдяки простій заміні знаків (тобто без багатозначностей).

Хоча ця абетка не здобула практичного визнання в 19 столітті, вона стала основою для подальших розробок української латинки в 20 та 21 століттях. Зокрема, сучасні неофіційні варіанти більшою чи меншою мірою збігаються саме з проектом Їречека. Один з таких проєктів довгий час помилково вважався за їречківку, за що згодом й отримав назву “псевдоїречківка”.

Проект Їречека спирався переважно на чеський правопис з кількома польськими літерами (переважно на позначення палаталізованих приголосних). Зокрема з чеської орфографії взято v, шиплячі č, š, ž, , а також ě та ü; а з польського правопису — зокрема у, ł та dz. Палаталізовані взято з обох абеток, але переважно з польської; закони м’якшення приголосних (ś, ź, ć, dź, ń) поширено на всі українські палаталізовані приголосні (ť, ď, ľ, ŕ) і в такий спосіб вони вживалися перед усіма голосними: ťuťun, miď, ďak, choďat, oś, voźmy, voźat, oteć, otća, koroľ, lomľu, deń, hüŕkyj.

Крім диграфів dž, dz, dź були ще два — eu та ou, які відповідали місцевій вимові закінчень орудного відмінка деяких іменників (наприклад, kostyj — kosteju / kosteu, ruka — rukou, hora — horou); сучасний правопис передає їх як ев та ов відповідно. В іншомовних словах могли вживатися також w та x.

Серед сильних сторін цього правопису відзначають послідовне вживання пом’якшених приголосних, серед слабких — не достатньо обґрунтоване введення літер ě та ü на позначення деяких діалектичних та етимологічних явищ, а також вживання трьох л (твердого l, м’якого ľ та зміцнено твердого ł), правильне вживання яких вимагало знань етимології, а іноді й інших слов’янських мов.

 

jirecek07

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: Василь Сімович. Йосеф Їречек і українська мова (Прага, 1933)
Josef Jireček. Ueber den Vorschlag das Ruthenische mit lateinischen Schrifzeichen zu schreiben

Онлайн-транслітератор

Обговорення

Go top