Close
Exit

Текст опубліковано 10.11.2014 на сайті Zbruč

U nediľu, 9 lystopada – do Dńa ukrajinśkoji movy ta pysemnosti – u Ľvovi vidbulaśa dyskusija intelektualiv “Ukrajinśka mova latynkoju: tak, ni, možlyvo?”. Šče do svoho počatku cej zaxid vyklykav dosyť burxlyvu reakciju, jaka perevažno zvodylaśa do tverdženńa, ščo podibni temy rosijśka propahanda vykorystaje jak čerhovu nahodu naľakaty Sxid Ukrajiny iniciatyvamy Zaxodu. Dozvoľu sobi vyslovyty kiľka dumok iz ćoho pryvodu.

Po-perše, postavmo pytanńa ruba: čy možlyve nyni abo v najblyžčomu majbutńomu perevedenńa ukrajinśkoji movy na latynku? Vidpoviď odnoznačna: ni. Avtoru cyx ŕadkiv take perevedenńa prypalo b do duši, ale reaľnisť ta uspišnyj dosvid takoho procesu inši. Otož, dľa takoho perevedenńa, jak dovodyť svitova istorija, neobxidni taki faktory: a) najavnisť voli suspiľstva, jake v b rišuče xotilo zminyty svoje pyśmo; b) čitka voľa – uspišniše, jakščo avtorytarnoji – vlady (napryklad, Ataťurk i jevropejizacija Tureččyny sto rokiv tomu). Nyni my ne majemo ni odnoho, ni druhoho. Mabuť, osnovnoju pryčynoju ćoho je nerozuminńa čy rozplyvčatisť perevah vid takoho perevedenńa. Čy stanuť krašče žyty ukrajinci, a Ukrajina bude zrozumilišoju Jevropi? Tak, ale masštab cyx zmin bude majže ne vidčutnym. Argumentom, ščo krajiny z latynśkym alfavitom žyvuť krašče za krajiny z kyrylyceju, tež možna perekonaty xiba ahnostykiv. Bezumovno, bulo b zručniše koresponduvaty iz Zaxidnym svitom, stalo b lehše žyty prohramistam, inozemci-turysty bezpečniše b sebe počuvaly v Ukrajini. Ale ci, česno kažučy, mikrofaktory navŕad čy perekonajuť perevažno neosvičene j drimučo-patriarxaľne ukrajinśke suspiľstvo. Bo ž my xočemo zmin i reform, ale zavždy rišuče proty nyx vystupajemo.

Po-druhe, pevna “latynizacija” nam śohodni žytťevo neobxidna. Xaos iz transliteracijeju, rejestracijnymy tablyčkamy avtomobiliv, zapysamy v dokumentax psuvatymuť nam nervy j žytťa v procesi jevropejśkoji intehraciji, mižnarodnoji spivpraci čy naviť banaľnoho podorožuvanńa. Śohodni oficijna systema transliteraciji ukrajinśkoji movy – ce dykyj žax, jakyj ja umovno nazyvaju “azarivkoju”. Ne budu daleko xodyty, pojasńu na svojemu prykladi: pry vydači zakordonnoho pasporta mene avtomatyčno narekly “Andrii”. Dovelośa pojasńuvaty j prosyty pro zaminu, aže takym čynom mene pereimenovuvaly. Ukrajinskoju movoju moje imja ne “Андріі”, a pry zvorotnij transliteraciji takoho absurdu ne vdalośa b unyknuty. Inšymy slovamy, teperišńa zatverdžena uŕadom transliteracija – sovjetčyna v jiji najhiršomu vyjavi. Ukrajinśkymy intelektualamy rozrobleno kiľka kraščyx pryncypiv transliteraciji, najčastiše na bazi čeśkoji latynky čy xorvatśkoji hajevyci. Ekspertne seredovyšče najkraščym variantom vvažaje propozyciju Ivana Lučuka, tož same jiji pryjńatťa i slid vymahaty vid novoho uŕadu.

Po-treťe, dosvid perexodu inšyx krajin z kyrylyci na latynku pokazuje, ščo najčastiše peršym etapom je spivžytťa j konkurencija cyx dvox abetok. Zokrema, najkrašče ce vydno v Serbiji j Čornohoriji, de obydvi abetky je oficijnymy, ale postupovo latynka – jak zručnišyj i prahmatyčnišyj variant – vytisńaje kyrylycu, vse biľše hazet, knyh, vyvisok u cyx hlybynno pravoslavnyx krajinax vykonano latynśkymy literamy. Zreštoju, ukrajinci takož dosyť nevymušeno “transliterujuťśa”: napryklad, ni v koho ne vynykaje trudnoščiv iz napysanńam lystiv dodomu z kompjuteriv, na jakyx nemaje ukrajinśkoji rozkladky. Ne vynykaje problem i z pročytanńam takyx lystiv – vže z druhoho-treťoho rečenńa naš mozok peremykajeťśa, my počynajemo čytaty švydko, ne zadumujučyś nad abetkoju. Prahmatyčnisť perekonala ukrajinciv pysaty esemesky latynkoju, bo tak možna vykorystovuvaty 160 symvoliv, a kyrylyceju – vdviči menše.

Zamisť četvertoji tezy vdamśa do liryčnoho vidstupu. Mene dovoli často zapytujuť: jak vy stavyteśa do elektronnyx knyžok, tak zvanyx e-bukiv, čy ne je ce zahrozoju dľa literatury? Ja sam oxoče korystujuśa elektronnymy knyžkamy, tomu vidpovidaju z lehkisťu: perexid na elektronnyj format zahrožuje vydavnycij sferi, a točniše – knyhodrukuvanńu, polihrafiji. Ce tam majuť xvyľuvatyśa. Meni ž, jak pyśmennyku, važlyvo, ščob ľudy čytaly tekst, literaturu, a ne te, jak vony ce robytymuť. Kolyś literatura isnuvala perevažno v usnomu varianti – i ničoho, holovne, ščo isnuvala. Tak i z perexodom na latynku: ukrajinśka mova, slova, zvučanńa vid ćoho zovsim ne zmińaťśa, prosto zapysuvaty jix buduť trišky inšymy, zručnišymy dľa vsix literamy. A palkym zaxysnykam tradycijnosti j kuľturnoji pytomosti kyrylyci dľa ukrajinśkoji movy xoču zrobyty doškuľnyj naťak: jakby vony buly troxy osvičenišymy, – tut dorečne Ševčenkove “jakby vy včylyś tak, jak treba, to j mudrosť by bula svoja” – to znaly b, ščo svjati rivnoapostoľni Kyryl i Mefodij vyhadaly hlaholyću, a ne kyrylyću.

Sapienti sat ;-).

* * * * * * * * * * * * * * * * * * *

У неділю, 9 листопада – до Дня української мови та писемності – у Львові відбулася дискусія інтелектуалів “Українська мова латинкою: так, ні, можливо?”. Ще до свого початку цей захід викликав досить бурхливу реакцію, яка переважно зводилася до твердження, що подібні теми російська пропаганда використає як чергову нагоду налякати Схід України ініціативами Заходу. Дозволю собі висловити кілька думок із цього приводу.

По-перше, поставмо питання руба: чи можливе нині або в найближчому майбутньому переведення української мови на латинку? Відповідь однозначна: ні. Автору цих рядків таке переведення припало б до душі, але реальність та успішний досвід такого процесу інші. Отож, для такого переведення, як доводить світова історія, необхідні такі фактори: а) наявність волі суспільства, яке в б рішуче хотіло змінити своє письмо; б) чітка воля – успішніше, якщо авторитарної – влади (наприклад, Ататюрк і європеїзація Туреччини сто років тому). Нині ми не маємо ні одного, ні другого. Мабуть, основною причиною цього є нерозуміння чи розпливчатість переваг від такого переведення. Чи стануть краще жити українці, а Україна буде зрозумілішою Європі? Так, але масштаб цих змін буде майже не відчутним. Арґументом, що країни з латинським алфавітом живуть краще за країни з кирилицею, теж можна переконати хіба агностиків. Безумовно, було б зручніше кореспондувати із Західним світом, стало б легше жити програмістам, іноземці-туристи безпечніше б себе почували в Україні. Але ці, чесно кажучи, мікрофактори навряд чи переконають переважно неосвічене й дрімучо-патріархальне українське суспільство. Бо ж ми хочемо змін і реформ, але завжди рішуче проти них виступаємо.

По-друге, певна “латинізація” нам сьогодні життєво необхідна. Хаос із транслітерацією, реєстраційними табличками автомобілів, записами в документах псуватимуть нам нерви й життя в процесі європейської інтеграції, міжнародної співпраці чи навіть банального подорожування. Сьогодні офіційна система транслітерації української мови – це дикий жах, який я умовно називаю “азарівкою”. Не буду далеко ходити, поясню на своєму прикладі: при видачі закордонного паспорта мене автоматично нарекли “Andrii”. Довелося пояснювати й просити про заміну, аже таким чином мене переіменовували. Українською мовою моє ім’я не “Андріі”, а при зворотній транслітерації такого абсурду не вдалося б уникнути. Іншими словами, теперішня затверджена урядом транслітерація – совєтчина в її найгіршому вияві. Українськими інтелектуалами розроблено кілька кращих принципів транслітерації, найчастіше на базі чеської латинки чи хорватської гаєвиці. Експертне середовище найкращим варіантом вважає пропозицію Івана Лучука, тож саме її прийняття і слід вимагати від нового уряду.

По-третє, досвід переходу інших країн з кирилиці на латинку показує, що найчастіше першим етапом є співжиття й конкуренція цих двох абеток. Зокрема, найкраще це видно в Сербії й Чорногорії, де обидві абетки є офіційними, але поступово латинка – як зручніший і прагматичніший варіант – витісняє кирилицю, все більше газет, книг, вивісок у цих глибинно православних країнах виконано латинськими літерами. Зрештою, українці також досить невимушено “транслітеруються”: наприклад, ні в кого не виникає труднощів із написанням листів додому з комп’ютерів, на яких немає української розкладки. Не виникає проблем і з прочитанням таких листів – вже з другого-третього речення наш мозок перемикається, ми починаємо читати швидко, не задумуючись над абеткою. Прагматичність переконала українців писати есемески латинкою, бо так можна використовувати 160 символів, а кирилицею – вдвічі менше.

Замість четвертої тези вдамся до ліричного відступу. Мене доволі часто запитують: як ви ставитеся до електронних книжок, так званих е-буків, чи не є це загрозою для літератури? Я сам охоче користуюся електронними книжками, тому відповідаю з легкістю: перехід на електронний формат загрожує видавничій сфері, а точніше – книгодрукуванню, поліграфії. Це там мають хвилюватися. Мені ж, як письменнику, важливо, щоб люди читали текст, літературу, а не те, як вони це робитимуть. Колись література існувала переважно в усному варіанті – і нічого, головне, що існувала. Так і з переходом на латинку: українська мова, слова, звучання від цього зовсім не зміняться, просто записувати їх будуть трішки іншими, зручнішими для всіх літерами. А палким захисникам традиційності й культурної питомості кирилиці для української мови хочу зробити дошкульний натяк: якби вони були трохи освіченішими, – тут доречне Шевченкове “якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя” – то знали б, що святі рівноапостольні Кирил і Мефодій вигадали глаголицю, а не кирилицю.

Sapienti sat ;-).

Обговорення

Go top