Close
Exit

У вівторок в програмі “Остання Барикада” відбулася дискусія на тему “Чи потрібна Україні латинська абетка?” Анонс програми на сторінці Олеся Донія викликав жваву дискусію.

Крім схвальних відгуків, фейсбуківці також висловлювали претензії як до самої ідеї української латинки, так і до різних її варіантів. Комусь бракує букви «ї», комусь «є», комусь не до вподоби певні діакритичні знаки, а хтось переймається наявністю в українській мові м’якого «р» в закритих складах.

Одна з відповідей пана Олеся Донія була такою: “Тема наразі стосується не тонкощів тієї чи іншої з латинських українських абеток, а раціональності. Тобто на цей момент дискусія може бути лише на тему: потрібна чи не потрібна латинська абетка? А якби вона була вирішена позитивно, то лише тоді можна було б переходити до дискусії щодо літер. Бо не можна ж обговорювати ті чи інші літери з тими, хто категорично заперечує саму можливість латинки”.

Підхід зрозумілий: спочатку вирішуємо, чи потрібна нам латинка, і якщо потрібна – вже тоді з’ясовуємо, якою вона має бути.

Оскільки я є прихильником іншого підходу, дозволю собі невеличку заочну дискусію з паном Олесем. І запрошую всіх зацікавлених до подальшого обговорення.

Отже, який підхід я вважаю раціональним.

Звісно, насамперед розділяємо два питання: 1) зміст української латинської абетки; 2) функціонування цієї абетки.

І вирішувати ці питання за нормальних умов мали б різні люди.

Перше – експерти, науковці (широке коло мовознавців, лінгвістів, перекладачів…). Друге – урядники (під тиском, без тиску чи супроти тиску спільноти – то вже як пощастить).

При цьому широке суспільне обговорення може стосуватися лише другого питання – функціонування абетки. А питання змісту абетки вимагає достатніх знань в конкретних галузях, тому не може виноситись на загал. Не всі ж в країні є філологами, та й не всі українські філологи знаються на латинській графіці і її використанні в інших мовах, і не всі іноземні філологи добре знаються на українській мові.

Щодо послідовності вирішення цих питань.

Питання “чи потрібна нам латинка?” вже давно отримало ствердну відповідь – відколи почали ухвалювати стандарти транслітерації українського алфавіту латиницею. Ми ВЖЕ доволі латинізована країна, і з інтеґрацією в європейську і світову спільноту латинізація тільки посилюватиметься (як на державному, так і на персональному рівні), бо латинська графіка, як не крути, є міжнародною.

Далі вибір – стандарт транслітерації чи повноцінна українська латинська абетка? Хоч те і те – передача української мови засобами латинської графіки, але різниця є.

Транслітерація майже завжди відбувається за посередництва якоїсь мови: англійської – Pshenychnyi, німецької – Pschenytschnyj, французької – Pchenytchnyy, польської – Pszenycznyj… Тут ми підпадаємо під вплив обставин і політичних чинників – залежно від того, яка мова є світовою, такою в нас, скоріш за все, буде й транслітерація. Нині це англійська, за сто років це може бути китайська, німецька чи знову французька. Ба більше, навіть за “панування” англійської в нас вже змінилося кілька стандартів транслітерації, і нинішній, м’яко кажучи, дуже недосконалий.

Латинська абетка ж розробляється і ухвалюється як рівноцінна кириличній. За функціональністю, здатністю передати всі особливості української мови вона повинна щонайменше не поступатись кириличній, вони мають бути взаємозамінними (чого не скажеш про трансліт).

Латинська абетка закріплюється в правописі, і – що важливо – сам правопис укладається, враховуючи і кириличну, і латинську абетки. Таким чином ми отримуємо дві повноцінні графічні системи передачі української мови, а не просту постанову про транслітерацію з “Аа-Aa, Бб-Bb, Вв-Vv…”

Правопис має дати чіткі однозначні відповіді на всі складні і суперечливі (на сьогодні) питання щодо написання латинкою. Це залагодить непорозуміння і розв’яже всі проблеми, пов’язані, зокрема, і з передачею українських прізвищ, імен та інших власних назв.

Тому вирішення просте: ухвалити українську латинську абетку, закріпити її в правописі і забезпечити її використання в усіх сферах, де вже нині послуговуються латинською графікою.

Тут ні в кого не має виникати заперечень, бо йдеться лише про заміну нинішнього недолугого стандарту транслітерації на повноцінну унормовану латинську абетку. Без жодного розширення сфери вжитку.

А після цього (або рівнобіжно з цим) доцільно проводити широкі дискусії щодо функціонування латинської абетки. Розширюємо сферу використання латинки, чи запроваджуємо на рівних правах з кирилицею, поступово переходимо на латинку, або ж залишаємо все, як є (кирилиця – основна, латинка – допоміжна).

Питання складне, суперечливе, але ми не мусимо ставити в залежність від нього якість відтворення української мови латинською графікою. А з цим майже усі ми маємо діло, хтось – заповнюючи дані закордонного паспорту, хтось – записуючи ім’я і прізвище в фейсбуці, хтось – листуючись, хтось – перекладаючи документи, а хтось – укладаючи бібліографічний каталог…

Зрештою, це б тільки додало єдності, якби всі українці писали латинкою за одною системою, а не кому як заманеться.

——————–

Просимо всіх охочих долучатися до дискусії. Надсилайте свої тексти на адресу latynka.tak@gmail.com

Обговорення

Go top