Close
Exit

Як політики і громадські діячі сьогодні вирішують, чи тягнути пост-совкову лямку, чи побудувати нову некорумповану державу, так само впроваджувачі латинки мають визначитися, чи маємо ми тягнути в латинку наші комплекси і бачення з минулого, чи ж побудувати письмо, яке буде насамперед відповідати нашим цивілізаційним пріоритетам.

Чого ми хочемо від латинки? Виглядати як чехи? Не бути схожими на росіян? Або сприяти тому, щоб українці більше читали, наприклад? Або щоб український текст виглядав привабливіше і слугував мереживом, на яке нанизана мелодійна розмовна мова. Це різні завдання.

Перед українцями стоїть серйозний вибір – культурний прорив і реформація або перетворення на культурно маргінальне плем’я аборигенів. Кирилиця слугувала українцям від Тараса як могла, але друковане слово так і не вивело українців на жодну революцію. Якщо сказати, що раніше були політичні перепони, то чому цього не сталося за останні 20 років? Маю сміливість припустити, що кирилиця стримує енергетичні канали розмовної мови, насамперед співучість, мелодійність. Кирилиця графічно занадто категорична, в своїх найбільш вдалих шрифтах рубана, як сокирою середньовічного ката, від неї, хочеш того чи ні, сильно тхне шкіряною курткою чекіста, ортодоксальністю – це вже не графічне, а культурне, асоціативне нашарування.

Тож вирішено, щоб не вигадувати власну абетку, – спробуємо латинку. Латинка має більш прогресивне минуле і сьогодення, практично її букви може прочитати кожна освічена людина в світі, латинка походженням з Європи, куди українці культурно так прагнуть інтегруватися. Латинку обрали турки і досить швидко перетворилися на ново-турків. Серби, хорвати, чорногорці, азербайджанці, навіть прогресивні казахи думають про латинку. Не потрібно кидати кирилицю в Дніпро як поганського божка, можна спробувати паралельне вживання латинки.

Але вже перші кроки реалізації латинки виглядають жахливо… Від примітивного “паспортного варіанту”, від катакомбного “діяспорного” варіанту до інтеліґентських “чеських” варіантів з наритим десь сторічнім корінням, я не бачу відповіді на головне запитання натхнених конструкторів: “чи це полетить?” Хтось намагався відповісти на концептуальне запитання: яка кінцева мета кожного з цих варіантів? Чи ми розуміємо, що ми маємо справу не просто з буквами, а з мистецтвом графіки?

zzzz-YannisHaralambous

Найперша проблема існуючих варіантів латинки – це засилля букви “y”. Буква “y” – це графічний якір, вона погано пропускає повітря, вона відлякує англомовних, франкомовних, в мові яких буква “y” виконує функцію затвердження звуку. А в українській мові навпаки “и” – це звук м’якого випуску повітря. Тобто там, де читач українського тексту очікував би голосну букву, він зустрічає якірну приголосну.

Друга серйозна концептуальна помилка – це прямолінійний фонетичний підхід до латинки. Колись 500 років тому “як чується так пишеться” писали французькою і англійською, потім вони відмовилися від цього принципу на користь нескладного але елеґантного, елітного підходу до своєї мови. Сучасна людина здатна легко вивчити “анти-фонетичне” англійське письмо, малофонетичне французьке, то чому українці починають створювати середньовічну латинку в 21-му сторіччі? Чому не взяти французьке -ie-, -ou- для кращого пропуску повітря на голосних -і- і -у- відповідно? Чому не взяти від англійської мови різне звучання одних і тих самих букв на початку і наприкінці слова? Наприклад -y- наприкінці прізвища вимовляти як -ий-, а на початку і всередині слова уникати вживання якірного -y-, замінюючи на -ее- (skeegleety), роблячи виключення для деяких слів іноземного походження, як “latynka”, наприклад.

З латинки має зникнути антитехнологічний апостроф, тим більше для пом’якшення приголосних. Чому б не пом’якшувати приголосні їх подвоєнням всередині слова? Наприклад battko, sllozy. Наприкінці слова м’який знак можна просто ігнорувати (perehodyt).

Чи можуть наші брати чехи, словаки, хорвати, до письма яких тяжіють найкращі альтернативні варіанти української латинки, похвалитися таким розвитком літератури, як французи, англійці і скандинави? Чому українці мають зберігати слов’янськість вигляду своїх слів, прикрашаючи їх цедулками на буквах, які, мало того, що важко доступні на клавіатурах, та ще й з’їдають повітря текстів? Яку мову легше читати по діагоналі – чеську чи англійську? А швидке читання стає актуальним як ніколи.

Ось фрагмент класичного вірша, написаного пропонованою – назвімо її “нормансько-українською” – латинкою.

Dorogy inscoi ne treba,
Poky zoreet czoumatsky scliah,
Ja jdou wied tebe i do tebe,
Po zolotyh twoih stezhkah

Meni ne mozna ne lubeety,
Tobi ne mozna na cwiesty,
Leesc doty warto w swieti zeety,
Koly zeewesh i kwietnesh ty.

А ось де такий варіант спрацьовуватиме найкраще – в довгих текстах.

Sco my xocemo wied latynky? Weegliadaty jak czehy? Ne bouty podiebneemy na rosian? Abo spreeiaty tomu, scob ukrainci bilsce peesaly i ceetaly, napreeklad? Abo scob ukrainsky tekst weegliadav preevableeviesce, prozoriesce i slougouvav merezeevom na jake naneezana wied swogo grountu melodieina rozmowna mowa.

Матеріали в рубриці “Точка зору” можуть не збігатися з позицією редакції сайту.

Обговорення

Go top