Close
Exit

Подорожуючи цього року Балканами, я несподівано для себе відкрила нову істину: серби забувають кирилицю і відверто нею нехтують.

Тією, яка настільки глибоко всілася в наші східнослов’янські голови, ту, без якої ми інколи почуваємося некомфортно, ту, яку замінюємо латинкою мало не в єдиному випадку: коли грошей на рахунку обмаль, а sms буде більшим за 70 знаків…

І все це в час, коли послуговування різними графічними системами стало чи не головною відмінністю сучасної сербської від хорватської мови. Можна ще додати боснійську та чорногорську. Звісно, в очах тих, хто розуміється на цих мовах поверхово…

І ось – Сербія, до щему привітна країна, де завжди почуваєшся як удома… З десяток книгарень у центральній частині Белграда – і всюди однакова картина. З-посеред тисяч книжок, кирилицею – друкована дещиця. Чого не скажеш про офіційні написи… Мені, як людині виключно кириличного темпераменту (як виявилося), було зовсім не зрозуміло, в чому ж тут сербська сіль.

Тутешні друзі висували досить обтічні варіанти виправдання, які плутали ще більше. Чи не найпопулярнішим серед них було відсилання до економічної співпраці з хорватами, задля якої буцімто й заварилася ця перехіднолатинкова каша. “Що ж тоді виходить? Українцям через Євро треба було б теж переходити на інший алфавіт, щоб поляки краще нас розуміли?” – постало тоді в мене питання, актуальне на той час. Хоча, чому тільки на той…

На Західній Україні вже колись була така ситуація, в ХІХ столітті, коли доводилося битися за право мати саме кириличну абетку. В той час як на Лівобережжі велися дискусії суто в “кириличних” рамках, на Галичині спалахнула справжня “азбучна війна”. Спершу 1834 року Йосип Лозинський запропонував альтернативу “мертвій” кирилиці на користь польського абецадла. Пізніше, уже 1859 року, під егідою місцевої влади намагалися запровадити прочеську латинку, розроблену Йосифом Їречеком. Остання спроба викликала шквал протестів, зокрема й за межами Галичини, тож від проекту довелося відмовитися. Політична провокація провалилася з тріском.

Ніхто не зміг відповісти: що стало причиною такого тихого переходу, чому ніхто не бунтував проти цього, чому не усвідомлювалася певна унікальність кириличного письма на противагу хорватській латинці?

Цікаво також, що одним із можливих напрямів оновлення кирилиці на цих теренах було впровадження її “за зразком Вука Караджича”. Того самого, який дуже вдало уніфікував сербську абетку за фонетичним принципом… Так, ми колись зверталися до сербів по алфавітну допомогу. Були й такі часи.

…Моя сербська подруга якось сказала, що для її покоління (народжені в кінці 1980-х) кирилиця досі є придатнішою для використання, хоча в школах тепер здебільшого вчать саме латинську версію. Але вже за кілька годин, запитуючи в довідковій про потяги до Златібора, вона при мені ж робила нотатки латинкою…

Врешті виявилося, що так ніхто й не зміг відповісти: що стало причиною такого тихого переходу, чому ніхто не бунтував проти цього, чому не усвідомлювалася певна унікальність кириличного письма на противагу хорватській латинці… І найголовніше – мені насправді здалося, що лише я одна перейнялася цим як проблемою.

“Це як у нас із російською в ЗМІ, – сказала мені знайома сербістка. – Серби просто багато над чим не заморочуються”. Якщо це так, то я насправді рада, що в цьому ми з сербами не схожі.

Джерело

Обговорення

Go top