В чому полягає сепаратизм латинки?
У мене є знайомі за кордоном, з якими і так доводиться листуватися латинкою, бо вони не мають відповідної клавіатури. Я того не люблю, чесно кажучи, і такі листи читаю дуже приблизно, але колись у мене так було і з українською мовою, а тепер я вже і російською вірш написати не можу, бо підвисаю.
Навіщо українцям латинський алфавіт?
Кирилиця не є власне українським витвором, її нав’язали разом із православ’ям. Створена вона учнями Кирила і Мефодія – на основі візантійського уніціал. Це по суті великі грецькі літери, якими стали записувати слов’янські тексти, не роблячи розрізнення між великими та малими літерами.
Нумо, напишіть щось latynkoju
Тисяча років – це таки дуже багато. Стільки вже часу кирилиця домінує в українській писемності і не збирається здавати позиції. Ще тоді практика довела – це набагато зручніше, ніж дивна та закарлючкова глаголиця, яка, згодом, відійшла у небуття.
Код приналежності / Kod prynalezhnosti
Журналісти вміють здивувати. Дзвінок: яка Ваша думка щодо запровадження в українській мові латинської абетки? В першу мить ледь не розсміявся - ото знайшли актуальне питання! В країні у всіх свої проблеми: у кого війна, у кого “Контактікі”, у Рената он ващє заводи віджали – а ви тут з якоюсь латинкою!
Геть від Москви! «Буквально»!
З часу розвалу Радянського Союзу від кириличного письма вже відмовилось майже десять країн, серед яких Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Молдова. Натомість кириличним правописом офіційно користуються лише у 12 країнах світу: в Україні, Росії, Білорусі, Сербії, Таджикистані, Монголії, Македонії.
Прямим текстом: Від кирилиці – до латинки
Щоб відірватися від Росії, Казахстан переходить із кирилиці на латинку. Чи не пора нам теж подумати про те, аби назавжди відірвати наступні покоління українців від кириличної імперії зла і стати частиною європейського простору латинки?
Narid čy čerń?
Pry peršomu pohliadi na dijsnisť ce pytannia ne daje nam pokoju. Vono vrizajeťsia v našu svidomisť, vono peresliduje nas vdoma, na vulyci, v ustanovi, na bazari, u tramvaji… Na kožnomu kroci našych tragičnych budniv u peršu čerhu bačymo čornym po bilomu pysane: Chto my? Narid čy čerń? Nacija čy masa?…
Elegija
U hrudni zhnyla zyma, i tychyj stepovyj horodok znityvsia v oblozi movčaznych neruchomych chmar: – nahnav viter iz dalekych Aľpijśkych hir, čerez Karpatśki verchivja, čerez Dunaj. Pryjšlo Rizdvo. Zidchaly dzvinyci, i promerzlo ževrila žura: sum nespokijnoji zemli.
Etiud
Čorni graty rozpanachaly nebo. Červono-roževe vono tiahnulo, manylo. Spišyly bili lebedi-chmarky. Za soncem plyvly radisť, nadiji — za obrij. V kameri rozislala svoji ryzy toska. čorni graty rozpanachaly dušu. Po ulyci: Anons… gastroli… Alegri… — plakaty… plakaty… A v kameri — klišči, “hycelia” zaščemyly dušu jak zatravlenu sobaku.
Utoma
Duša moja vtomlena — i naviť toj žaľ, ščo počuvaju, nahaduje lyš usmich, zastyhlyj na oblyčči mercia… Ja maju žaľ do neba, bo chmary, ščo prochodiať po niomu, ne lyšajuť tam žodnoho slidu: vono znov staje jasnym j blakytnym.
Problema chliba
Večir. Dopiru povernuvsia z hulianky. Bulo cikavo. Ja jšov, a obabič vulyci rozsilysia veletenśki, stooki žaby. To — Budynky, ščo jich nič i spliuščyla, j pryposadyla. I vse misto zdavalosia sviatkovym zbihovyśkom žab iz bezkrajich triasovyn.
